—
Світлана Сащук
Немає меж. Хіба лише межа,
що крайчиком землі цілує небо.
Вдиха досвітнє сонячна стежа,
аби початок золотився медом.
Ізнову ранок ранцем на плече,
убрід крізь день до сивого смеркання.
Шлея напружно ниє і пече,
і скиглить втома зморшкою благання.
Тік-так – біжать-накульгують роки.
Дзьобаті стрілки лузають години.
А чи межа – два берега ріки?
Один – прощення. Інший – то провини.
Підніме ніч з писанням хоругви.
Вніміють вірші у колесах воза.
Сійнеться думка зерням мурави,
і тихо-тихо засльозиться проза.
Не буде меж… Хіба лише межа,
що крайчиком землі цілує небо…
—
Світлина: Олег Шупляк Перші квіти 2021р.
—