Малинські хроніки, або радянські фантоми безглуздої імітації.Тротуарна хвороба — один із невід’ємних трендів нашого міста. Вона має різні форми перетікання.
Легка форма — тротуар є, але він увесь в ямах; тротуар є, але з віником бачиться украй рідко; прилегле до тротуару асфальтове полотно дороги вкрите товстим шаром нанесеного сміття, ґрунту, піску. Приклад: вулиця Винниченка.
Середньої тяжкості форма — тротуар є, він відділений від дороги/вулиці бордюром, але пройти ним можна лише на окремих відрізках. Приклад: вулиця Володимирська.
Тяжка форма — тротуару немає, хоча мав би бути. Приклад: вулиця Лисенка (Черемушки).
Є також дуже поширений синдром, який сприяє виникненню самої хвороби.
Скажімо, навіщо нам тротуари, якщо багато містян ніколи не загрібають листя, не полють зілля і не замітають, не чистять сніг на ділянці тротуару навпроти свого двору. Ба більше! Десятиріччями можуть лежати на тротуарі під парканом купи відсіву, піску, каміння. Містяни полюбляють уздовж двору зовні надовго лишати дрова, будівельні матеріали чи відходи, по-господарськи на свій кшталт використовуючи міську територію.
Однак це окрема болюча тема і її зачепимо згодом…
У відео надається приклад відрізку вулиці Суворова від поліклініки до зупинки Лісна. Пішоходи надають перевагу йти краєм дорожнього полотна, хоча це доволі ризиковано, враховуючи, що вулиця робить вигин, який у певній точці руху не проглядається водієм.
Особливо красномовно проявляє себе незручність тротуарів на вулиці Суворова у дні активного відвідування кладовища малинцями і гостями міста у поминальні дні.
Тротуари досі чомусь сприймаються як щось вторинне, менш значуще, аніж дорога. І ми всі звиклися з таким підходом.
Хоча є пристойні або наближені до цього тротуари на Кримського, Грушевського, Мирутенка, Огієнка, Гагаріна, Приходька