Уже багато разів у місцевих ЗМІ товклася вода у ступі: піднімалася тема самочинних поховань домашніх улюбленців, котиків і песиків, у двох локаціях того ж заказника Гамарня.
Щоб не виглядати перед земляками монстром, що проти кладовищ котів і собак як таких, я скажу, що ні, навпаки — за! Однак на законно виділеній землі.
Два роки тому я почула від компетентної людини, що такої ділянки зараз і у близькій перспективі для котів із собаками не буде, бо землі у міста немає. Є така цинічна приказка: якщо дуже хочеться але не можна, то можна. За таким принципом кожен закопує улюбленця, і обидва цвинтарики для чотирилапих розростаються територією Гамарнянського заказника. Землі немає у міської ради. Люди самі її захоплюють.
Дозволів ніхто нікому не давав. Проте якщо на людському цвинтарі за великого бажання можна запитати з родича похованої людини про порушення правил благоустрою чи утримання кладовищ, то на котячо-собачому меморіалі жалісливі господарі своїх автографів не лишають. І, між іншим, відповідальні за збереження заказника, міська влада, депутати й екологічно-санітарні служби не вельми переймаються.
До чого ж прийшли? Зрівняти захоплену територію грейдером? Ні, це не по-людськи. Важко уявляю таку картину. Але поведінка власників цих поховань — це теж «грейдер» нахабства і беззаконня, який помалу віджимає ліс у заказника Гамарня.
