Малинська автостанція — тема особлива.
Ну, що тут скажеш… Обійняти і плакати.
Тільки кого ж обійняти і оплакувати? Господаря в очі не бачив ніхто.
Та якби не прибиральниці, то територія автостанції виглядала б взагалі кепсько.
Хоча куди вже кепськіше?
Ось вона, блакитна будівля автовокзалу, яка бачила, звичайно і кращі часи, і більший пасажиропотік.
Але скільки б людей і транспортів не їхали транзитом через Малин, жоден не заслужив такої естетики, такої убогості, такого занепаду.
І на тлі цього справжнім сподвижництвом виглядає праця прибиральниць. На автостанції завжди підметено, вичищені смітники і прибрані туалети.
Чисто й у самому приміщенні, яке ховає нас від сонця чи дощу, морозу чи снігу, але водночас відкидає на 30-40 років назад. Тут можна знімати стрічки про 60-80-ті… Антураж відповідний.
Проте коли автостанція зачинена (а зачиняється вона зарання), то свого автобуса чи маршрутки доведеться вам чекати під дощем і снігом. На посадкових платформах немає козирків чи навісів. Сидіть вдома. Нічого шастати містами-селами у негоду…
Що ще додати? Є лавочки у достатній кількості, немає смітників у достатній кількості.
Більш ніж достатньо — ям у асфальтовому покритті. Вибоїна на вибоїні. Калюжа на калюжі.
Старі ламані паркани, декілька старих дерев, розкришені, але побілені (!!!) тротуарні бордюри. Обдертість, злидні…
Подарувати б автостанції молоде обличчя чи хоча б мейк-ап хороший, якщо не капремонт.
Для початку подарувати хоча б з десяток урн, чи як?
Не заради гостей міста навіть. А заради самих себе. Невже ми так низько себе цінуємо?
Щодо урн – слушна думка. Там де є урни – люди починають вчитися кидати сміття туди, а не просто на землю