—
Вікторія Бричкова
В землю поклали… І слів добрих — зливи,
(Ось, як дається життя навзнаки…)
За упокій заспівали сльозливо,
Гостям готуються хліб, рушники…
В краще зодягнутий, вимитий свіжо,
Склавши долоні, лежу на спинІ…
Ломиться стіл від напоїв та їжі,
Тільки от сісти не можна мені…
В землю поклали… Волого і морок,
Звикнеться з часом, багато його…
Потім згадають на дев’ять днів, сорок,
У гранчаки розіллється кагор…
Щедро помолиться хто, а хто — зжато,
Хтось не згадає і словом, нехай…
Буду під квітами вічно лежати,
Всіх так подалі кладуть від гріха…
В землю, глибоко — нічого значного,
Шкода, подякою не відповім…
Важче за смерть не буває нічого?
Іноді важче лишитись живим…
—