—
10 вересня 1894 року на Чернігівщині народився Олександр Довженко — український письменник, кінорежисер, класик світового кінематографу. Свою творчу кар’єру Довженко починав як карикатурист. Карикатурами Довженко ілюструвалися матеріали у журналі «Молот», а також статті у газетах Харкова. Довженка знають як письменника, автора «Зачарованої Десни» і не тільки. Але сам про себе Олександр Петрович писав однозначно: «кінорежисер». Більшість його літературних робіт — це готові сценарії, які автор хотів, але з політичних причин не мав змоги відзняти на плівку.
Упродовж 1918-1919 років Олександр Довженко воював проти більшовиків у лавах УНР. Декілька разів побував у полоні – у червоних та у поляків. Пережив чимало небезпек, навіть загрозу розстрілу. На початку 20-х років вступив до лав партії боротьбистів, служив секретарем у торгпредстві УРСР у Німеччині. Після повернення, в середині 20-х років «варився в котлі» харківських інтелектуалів, переважно літераторів, лідером яких був Микола Хвильовий. Усі вони наївно вірили, що в «Українського ренесансу», так само як і в України, велике майбутнє. То була хоч і важка, але продуктивна доба: на думки, на особистості, на таланти, на творчі осяяння. Але «Українське Відродження» стало «розстріляним Відродженням». Майже всі, хто оточував Довженка, були розстріляні, а ті, кого залишили живими – знищені морально. На його очах гинула не тільки світла мрія – гинула українська нація. І тут його «призвав», виокремив Сталін. І він довірливо пішов на той заклик. Мабуть, саме відтоді й починається той трагічний і незворотний перелом у Довженковій душі.
—
—
З початком війни Довженко був евакуйований до Ашхабада. Призначений полковником інтендантської служби, він не витримував бездіяльності і просив, щоб його відправили на фронт, де він став кореспондентом газети «Красная звезда» і свідком звільнення від окупації, після чого надрукував у «Известиях» 31 березня 1942 року статтю «Україна в огні». Як наслідок, Довженка звинуватили у відкрито проголошених сумнівах щодо колективної вини за покинуте ворогу безпорадне населення та боєздатність Червоної армії. Довженку запропонували переписати сценарій, зрусифікувавши героя-українця Кравчину. 30 січня 1944 року його викликали до Сталіна, від якого він дізнався про заборону свого фільму під приводом «антиленінізму, пораженства, ревізування національної політики й заохочення українського замість радянського патріотизму». Режисера звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії, викреслили зі складу всеслов’янського комітету й комітету присудження Сталінської премії, а також зі списків майбутньої Художньої ради.
—
—
У 2015 р. міжнародна організація ЮНЕСКО назвала його «німий» фільм «Земля» серед п’яти світових кіношедеврів, про які кажуть: найкращі фільми всіх часів і народів. На противагу радянській критиці, картина «Земля» одразу ж прийшлася до смаку іноземним глядачам. Італійські кінематографісти назвали Довженко «Гомером кіно». У 1958 році стрічка була реабілітована та продемонстрована на Всесвітній виставці в Брюсселі і потрапила до списку 12 найкращих фільмів всіх часів та народів.
25 листопада 1956 року помер від інфаркту на дачі під Москвою.
—