—
Анатолій Якименко
Група німецьких інтелектуалів виступила за деескалацію війни і, визнаючи право України на спротив за допомогою холодної зброї, просить Шольца не давати танки, бо Росія погрожує зброєю масового ураження. Українські інтелектуали не вбачають у цьому загроз і зосередили свої зусилля на дискредитації українських маргіналів зі спілки письменників, які виступили з пропозицією прикрити музей Булгакова у Києві. Ну як прикрити – припинити фінансувати з бюджету. Поки ніхто не сказав, що пам’ять про Булгакова має стертися, бо він українофоб.
Аргументів на користь збереження музею накидали чимало. Але всі вони слабенькі, як на мене. Почав би з того, до чого ми так і не дійшли в дебатах з Арестовичем: з опозиції імперськість – націоналізм.
Якщо відкрити російське тлумачення Бандери, Петлюри, Шухевича, то у Вікіпедії ви не прочитаєте, що Петлюра – російський політтехнолог, а Бандера – радянський опозиційний політик. Російська імперська машина не зарахувала їх до своїх. Приблизно так само вона поставилася до Стуса, Симоненка не кажучи уже про Чорновола з Лук’яненком. Прихильники таланту Михайла Булгакова чомусь кажуть, що українці не інклюзивні, а треба бути інклюзивними як москалі. Ну добре, але навіть імперська нація, як ми бачимо, не включила до своїх бандер та шухевичів. І це логічно, оскільки вони працювали проти імперії. Українців чомусь закликають включити до своїх тих, хто не просто працював проти української державності, а заперечував право на існування українського. Це щось нове в теорії та практиці інклюзивності.
Ну, добре, скажуть нам імперці інклюзіоністи: раз так, то чому спілка письменників, чи спілка інженерів, не вимагає скасувати назву КПІ ім. Сікорського? І печерні націоналісти дадуть відповідь. Тому що письменники, поети і митці торкаються струн душі. А інженери працюють з матерією. Ось чиїх струн торкалися булгакови, тих вони і будуть. Загалом, чи є Булгаков українцем визначають самі українці. Не інші. І навіть не сам Булгаков, який себе українцем ніколи не вважав, до речі.
—
—
Ну і не треба, скажуть російськокультурні інтелектуали. Творчість Булгакова про універсальне і вічне. Ну, по-перше, не лише про універсальне, і не лише про вічне. По-друге, українці вправі обрати серед переліку світочів вічного яких їм хочеться. Росіян не хочеться, тим більше українофобів.
Отже, ніхто Булгакова не забороняє, його викреслюють з життя. Забороняють, це коли хочеться читати, але лячно через кримінальне переслідування. В Україні деяким хочеться виховувати українців через Булгакова, Єфрємова чи ще когось. Це мені дуже нагадує наполегливу рекомендації прочитати Біблію, щоб дізнатися, що таке любов. Ну є люди котрі без Біблії знають, що таке любов. Так само українці знають, що таке добро і що таке зло без Булгакова. І знають куди краще. Ось я, наприклад, не читав ні Біблії, ні Булгакова, і нічого.
Забув про Блохіна і Бєланова написати. Ці двоє ніколи не отримали б Золотого м’яча, якби грали у Москві. Українське розуміння англійської гри дали їм таку можливість. Тому цих двох ми по праву вважаємо своїми. А вимагати прибрати Сікорського чи Пирогова з назв університетів може і будуть, але поки це не чіпляє.
—
