Особливу роль у цій фазі “енергетичної війни’ відіграє Британія. Лондон офіційно заявив про готовність застосувати військові варіанти для перехоплення суден-порушників. Королівська морська піхота вже проводить навчання з висадки на танкери в Північній Атлантиці, а спільна операція США та Британії із захоплення танкера Marinera (Bella 1) стала сигналом для всього світу. Навіть Греція, чиї судновласники роками заробляли на “сірих” схемах, почала масово відмовлятися від російських рейсів під загрозою повної ізоляції своїх банків від доларової системи. Це призвело до того, що вартість фрахту для російської нафти зросла на 60%, з’їдаючи залишки прибутку експортерів.
У контексті воєнних дій в Україні ця економічна стратегія є “другим фронтом”, не менш важливим за лінію бойового зіткнення. Поки ворог намагається тиснути малими піхотними групами, вимагаючи все більше грошей на зарплати та виплати, його фінансовий фундамент розсипається. Уряд раші змушений дотувати нафтові компанії, щоб ті не закривали свердловини, і водночас фінансувати війну, що створює некеровану інфляційну спіраль. Удари українських дронів по нафтових терміналах у цей момент мають мультиплікативний ефект: один пошкоджений причал у Новоросійську чи Усть-Лузі створює “корок” для всієї залізничної та трубопровідної системи країни. Коли нафта не може бути відвантажена, а доходи бюджету впали нижче критичної позначки, російська воєнна машина починає сповільнюватися через банальну відсутність ресурсу для відтворення. Тож чи будемо ми бачити найближчим часом відповідні дії України?